Во 2024 година, помина 80-тата годишнина од депортацијата на Кримските Татари од територијата на Кримскиот полуостров од страна на советскиот тоталитарен режим во 1944 година.
Депортацијата на кримско-татарскиот народ – главно деца, жени и постари лица – од страна на советскиот тоталитарен режим беше кулминација на руската колонијална политика насочена кон детатаризација на Крим. За време на воените дејствија, додека мажите беа на фронтот, советските власти подмолно ги протеруваа децата, жените и старците од нивните домови и ги испраќаа во егзил, пат кој за многумина беше последен.
Резолуцијата на Државниот Комитет за Одбрана од 11 мај 1944 година, потпишана лично од Сталин, стави крај на процесот на присилно раселување на домородното население од сопствената земја, што започна веднаш по анексијата на Крим од страна на Руската империја во 1783 година.
Според резолуцијата, депортацијата требаше да биде завршена до 1 јуни 1944 година, но советскиот репресивен апарат повторно ја искористи за „повторно исполнување на планот“. Советскиот режим ја извршуваше депортацијата користејќи значителен број репресивни тела, со вклучување на 23 илјади војници и офицери на Народниот комесаријат за внатрешни работи (НКВД), 9 илјади оперативци на НКВД и Народниот комесаријат за државна безбедност, 100 автомобили, 250 камиони, 67 ешалони. Веќе во 8 часот наутро на 18 мај, 90 илјади Кримски Татари беа натоварени во 25 ешалони, кои се состоеја од товарни вагони. 48.400 Кримски Татари во 17 ешалони веќе беа депортирани во Узбекистан. На 19 мај, уште 165.515 Кримски Татари беа депортирани во товарни вагони. На крајот, таквото темпо им овозможи на џелатите веќе на 20 мај да пријават во Москва за „чистењето“ на Крим од Кримските Татари.
Во мугрите на 18 мај, а во некои населени места ден претходно, на 17 мај, започна депортацијата на Кримските Татари. Вклучениот персонал се истакнуваше со бруталност: операцијата беше спроведена со употреба на насилство. На Кримските Татари во повеќето случаи не им беше објаснето што се случува, каде точно ги носат, а за собирање на личните работи им беа дадени не повеќе од 15 минути. Така, Кримските Татари ги напуштија своите домови неподготвени за долго и исцрпувачко патување, а да не зборуваме за населување во туѓина.
Времетраењето на убиственото патување на депортираните лица до местата на специјалните населби во товарни вагони траеше во просек 2-3 недели. По пат, во тесни вагони, без храна, вода и медицинска нега, од глад и болести загинаа 7.000-7.900 Кримски Татари.
По завршувањето на Втората светска војна, Кримските Татари, војниците и офицерите на советската армија беа испратени во места на депортација или работни логори, вкупно – тоа се речиси 9 илјади кримско-татарски војници и офицери.
Депортацијата на кримско-татарскиот народ од страна на советскиот тоталитарен режим е геноцид. Беа извршени намерни убиства, нанесени тешки телесни повреди, намерно се создаваа услови за живот насочени кон физичко уништување на Кримските Татари. Во Канада, Латвија и Литванија, депортацијата е признаена како геноцид на кримскоо-татарскиот народ. Украина работи на понатамошно признавање на геноцидот од други земји.
Комунистичкиот режим на СССР, а подоцна и Русија, со децении намерно го ширеа митот за Кримските Татари во врска со „предавство“. И денес, земјата окупатор го користи овој наратив за да го шири јазикот на непријателството, угнетувањето и раздорот во окупираниот Крим.
РФ ја продолжува политиката на угнетување на Кримските Татари, имено: намерно ги крши правата на домородното население на Украина, врши нелегална регрутација, го уништува културното наследство, ја фалсификува историјата, го милитаризира образованието и јавниот живот.
РФ го негира геноцидот на Кримските Татари во 1944 година и не презема одговорност за сталинистичките репресии и депортации.
Руската империја и нејзините наследници – Советскиот Сојуз и РФ намерно извршија присилни и полуприсилни иселувања на Кримските Татари од моментот на заземање на територијата на Кримскиот Полуостров во XVIII век, бришејќи ја и препишувајќи ја историјата на домородниот народ на Украина, бидејќи историското наследство на Кримските Татари и самото нивно присуство на полуостровот носеа закана за потврдување на измислениот мит „за исконската припадност на Крим кон Русија“, сметаше во политиката на руска колонизација на Крим.
Од окупацијата на АР Крим и градот Севастопол во 2014 година, РФ намерно спроведува репресија против кримско-татарскиот народ, продолжувајќи со злосторствата на тоталитарниот советски режим и Руската империја.
Украинскиот народ, кој претрпе прогон и репресија, а исто така стана жртва на советскиот геноцид Гладоморот од 1932-1933 година, целосно ја разбира и ја споделува болката на депортацијата – геноцидот на кримско-татарскиот народ е заедничка трагедија, трагедијата на украинскиот народ. Украина работи на тоа геноцидот на кримско-татарскиот народ да биде признаен на меѓународно ниво, како и од другите народи кои страдаа од слични злосторства на тоталитарните режими.
80 години по депортацијата, РФ продолжува со тоталитарните, советски по природа, империјални традиции на поробување, спроведувајќи комплексна и систематска репресија на Кримските Татари, кои не се согласуваат со окупацијата на Кримскиот полуостров и го приближуваат ослободувањето на Крим.
РФ создава услови за „тивка депортација“ на Кримските Татари преку репресија, закани, спроведување на политиката на „руски мир“ и наративот за „света војна“ против Украина и Западот.
РФ донесе на Крим политички мотивиран прогон, насилни исчезнувања, убиства, лишување од слобода на говор и вероисповед, милитаризација на детството и продолжува со тоталитарните традиции на репресија на Кримските Татари.
Директните потомци на традициите и методите на НКВД, руските структури на моќ користејќи ги истите методи, на територијата на окупираниот Кримски полуостров создадоа средина на репресија, страв, насочени прекршувања на човековите права, домородните народи на Украина.
Сè додека злосторствата против човештвото и геноцидот на Кримските Татари не се оценaт соодветно, секогаш постои можност да се повтори страшната практика на уништување на националните заедници, што денес ја спроведува земјата окупатор.
Злосторството геноцид на Кримските Татари е компонента на руската политика на колонизација, злосторство против човештвото.
По привремената окупација на Крим, земјата агресор, исто како и советскиот тоталитарен режим пред 80 години, врши злосторство против меѓународното хуманитарно право – го менува населението на Крим. Намерно се поддржува и стимулира миграцијата на Русите во кримската украинска земја, татковината на Кримските Татари.
Во 2015 година, Украина го призна злосторството за присилна депортација како акт на геноцид на кримско-татарскиот народ, водејќи се од одредбите на Конвенцијата за спречување и казнување на злосторството геноцид, осудувајќи ја политиката на тоталитарниот режим на угнетување на домородниот народ на Украина.
Форматот на Кримската платформа, иницирана од Украина, во која учествуваат приближно 100 држави, е основата за деокупација на Автономната Република Крим и градот Севастопол од државата агресор рф.
***
У 2024 році минули 80-ті роковини депортації кримськотатарського народу з території Кримського півострова радянським тоталітарним режимом у 1944 році.
Депортація кримськотатарського народу — переважно дітей, жінок, літніх людей — радянським тоталітарним режимом була кульмінацією російської колоніальної політики, направленої на детатаризацію Криму. Під час бойових дій, поки чоловіки були на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та відправила їх у вигнання — шлях, який для багатьох став останнім.
Постанова Державного Комітету Оборони від 11 травня 1944 року, підписана особисто Сталіним, завершила процес примусового витіснення корінного народу з власної землі, який розпочався одразу після анексії Криму Російською імперією у 1783 році.
Згідно з Постановою, депортація мала бути завершена до 1 червня 1944 року, проте радянський репресивний апарат було вкотре використано для "перевиконання плану”. Радянський режим здійснював депортацію, використовуючи значну кількість репресивних органів — із залученням 23 тисяч солдатів та офіцерів Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), 9 тисяч оперативників НКВС і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів. Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 ешелонів, які складались з товарних вагонів. 48 400 кримських татар у 17 ешелонах вже були депортовані до Узбекистану. 19 травня було депортовано в товарних вагонах ще 165 515 кримських татар. Зрештою, такі темпи дозволили катам вже 20 травня відзвітуватися у Москву про “очищення” Криму від кримських татар.
На світанку 18 травня, а в деяких населених пунктах напередодні, 17 травня, було розпочато депортацію кримських татар. Залучений особовий склад відзначився жорстокістю: операція відбувалася із застосуванням насильства. У більшості випадків кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин. Таким чином, кримські татари покинули власні домівки не готовими до довгої та виснажливої дороги, не кажучи вже про облаштування на чужині.
Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень в товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар.
Кримських татар, солдатів та офіцерів радянської армії після закінчення Другої світової війни відправляли у місця депортації або трудові табори, у цілому — це майже 9 тис. кримськотатарських солдатів та офіцерів.
Депортація кримськотатарського народу радянським тоталітарним режимом є геноцидом. Здійснювалися умисні вбивства, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень, навмисно створювалися життєві умови направлені на фізичне знищення кримських татар. У Канаді, Латвії, Литві депортація визнана геноцидом кримськотатарського народу. Україна працює над подальшим визнанням геноциду іншими країнами.
Комуністичний режим СРСР та згодом Росія цілеспрямовано поширювали протягом десятиріч міф про кримських татар щодо “зради”. І сьогодні країна-окупантка використовує цей наратив для поширення мови ворожнечі, утисків та розбрату в окупованому Криму.
РФ продовжує політику утисків кримських татар, а саме: цілеспрямовано порушує права корінного народу України, здійснює незаконний призов на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує освіту та суспільне життя.
РФ заперечує геноцид кримських татар в 1944 році та не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію.
Російська імперія та її правонаступники — Радянський союз та РФ цілеспрямовано здійснювали примусові та напівпримусові витіснення кримських татар з моменту захоплення території Кримського півострова у XVIII ст., викреслювали та переписували історію корінного народу України, адже історична спадщина кримських татар та сама їх присутність на півострові несла загрозу для утвердження сфабрикованого міфу “про ісконну приналежнісь Криму до Росії”, заважала політиці російської колонізації Криму.
З моменту окупації АР Крим та м. Севастополь у 2014 році РФ цілеспрямовано чинить репресії проти кримськотатарського народу, продовжуючи злочини тоталітарного радянського режиму та Російської імперії.
Український народ, який зазнав переслідувань та репресій, а також став жертвою радянського геноциду Голодомору 1932-1933, всіляко усвідомлює та поділяє біль депортації — Геноциду кримськотатарського народу, — це спільна трагедія, трагедія українського народу. Україна працює над тим, щоб геноцид кримськотатарського народу був визнаний на міжнародному рівні, а також і іншими націями, які постраждали від схожих злочинів тоталітарних режимів.
Через 80 років після депортації РФ продовжує тоталітарні, радянські за характером, імперські традиції поневолення, здійснюючи комплексні та системні репресії кримських татар, які незгодні з окупацією Кримського півострова та наближають звільнення Криму.
РФ створює умови для “тихої депортації” кримських татар через репресії, загрози, впровадження політики “русского миру” та наративу “священної війни” проти України та Заходу.
РФ принесла в Крим політично вмотивовані переслідування, насильницькі зникнення, вбивства, позбавлення свободи слова та віросповідання, мілітаризацію дитинства, продовжує тоталітарні традиції репресій кримських татар.
Прямі нащадки традицій та методів НКВС, російські силові структури послуговуються тими ж самими методами, створили на території окупованого Кримського півострова осередок репресій, страху, цілеспрямованих порушень прав людини, корінних народів України.
До тих пір, поки адекватно не оцінено злочини проти людяності, геноцид кримських татар — завжди є можливість повторення страшної практики знищення національних спільнот, що й здійснюється країною-окупанткою сьогодні.
Злочин геноциду кримських татар є складовою російської політики колонізації, злочином проти людяності.
Після тимчасової окупації Криму країна-агресорка так само як і 80 років тому радянський тоталітарний режим здійснює злочин проти міжнародного гуманітарного права — заміщення населення Криму. Цілеспрямовано підтримується та стимулюється міграція росіян на кримську українську землю, батьківщину кримських татар.
2015 року Україна визнала злочин примусової депортації актом геноциду кримськотатарського народу, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, засуджуючи політику тоталітарного режиму щодо утисків корінного народу України. Латвія та Литва у 2019 році, Канада у 2022 році також визнали депортацію кримських татар — актом геноциду. Триває робота із визнання депортації актом геноциду в інших країнах.