Посилання: https://civilmedia.mk/za-megunarodnite-napori-za-vrakane-na-nezakonski-deportiranite-ukrainski-detsa-od-strana-na-rusija/

Про міжнародні зусилля повернення незаконно депортованих Росією Українських дітей

У грудні 2025 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила ініційовану Україною спільно з Канадою та Європейським Союзом резолюцію “Повернення українських дітей”, співавторами якої тоді стали 48 держав-членів ООН (у тому числі й Північна Македонія). Резолюцію підтримала 91 держава, що є свідченням того, що світова спільнота засуджує практику РФ, що включає незаконне вивезення дітей, зміну їхнього статусу та особистих даних, усиновлення російськими сім’ями, а також програми ідеологічного впливу та мілітаризації.

Генеральна Асамблея ООН висунула вимогу до РФ негайно, безпечно і безумовно повернути всіх українських дітей, а також припинити будь-які практики депортації, насильницького переміщення, розлучення з батьками чи опікунами, зміни персональних даних, незаконного усиновлення та ідеологічної обробки.

Натомість, держава-агресор РФ продовжує порушувати міжнародне гуманітарне право, викрадаючи та утримуючи українських дітей.

11 травня 2026 року, у Брюсселі Європейський Союз, Україна та Канада спільно провели засідання Міжнародної коаліції за повернення українських дітей, головною метою якої є повернення українських дітей додому. 

У своєму виступі Андрій Сибіга, Міністр закордонних справ України заявив, що повернення українських дітей має бути невід’ємною складовою мирного процесу. Український Міністр наголосив, що доля українських дітей ніколи не стане предметом жодних компромісів, а також нагадав, що Росія вже пропонувала включати дітей до обмінних списків – що є неприйнятним, оскільки свобода дітей безумовна. 

Одним з важливих інструментів тиску на викрадачів українських дітей має стати запровадження заборони на в’їзд на територію країн ЄС для громадян Росії, причетних до депортації, індоктринації та незаконного усиновлення викрадених українських дітей – з чим  і звернувся Міністр Андрій Сибіга до Європейського Союзу.

Засідання Міжнародної коаліції стало важливою платформою для консолідації міжнародних зусиль та залучення держав-партнерів. Північна Македонія є членом цієї  Міжнародної коаліції, і Міністр закордонних справ і зовнішньої торгівлі Т. Муцунський під час засідання Коаліції, серед іншого, зазначив, що повернення дітей є не лише гуманітарним питанням, а також моральним обов’язком, і воно є необхідною умовою для будь-якого справедливого та тривалого миру.

Також хочу привернути увагу до оприлюдненої 9 березня 2026 року Доповіді Незалежної Міжнародної Комісії з розслідування ситуації в Україні, яка пізніше була подана Раді з прав людини. У цій Доповіді Незалежна Міжнародна Комісія представила свої останні висновки щодо злочинів та порушень, скоєних під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Згідно з розслідуваними Комісією справами, «80 відсотків дітей ще не повернулися. Ті, кому вдалося організувати повернення, зіткнулися з перешкодами, затримками та ризиками для безпеки. Багато батьків та законних опікунів досі не знають про долю та місцезнаходження дітей і досі їх шукають. Діти страждали від травм та тривоги».

Незалежна Міжнародна Комісія у своїй Доповіді зазначила, що більшість розслідуваних депортацій та переміщень українських дітей не були тимчасовими, як того вимагає закон у випадку евакуації. Навпаки, російська влада на найвищому рівні скоординувала дії для сприяння довгостроковому розміщенню дітей у Російській Федерації. Спочатку російська влада переселила дітей до тимчасових транзитних центрів у Російській Федерації або на тимчасово окуповані Росією території України. Далі вони поступово депортували українських дітей або перевели більшість з них до різних місць у 21 регіоні Російської Федерації, де розміщували їх на невизначений термін у сім'ях або в установах. Дітям надавали російське громадянство, а їхні профілі з'являлися у базах даних усиновлення або влаштування під опіку.

Зазначена Комісія підкреслила, що російська влада не зверталася за згодою батьків, законних опікунів або української влади, як того вимагає закон. Таким чином, вивезення дітей з України не може кваліфікуватися як «евакуація» у розумінні міжнародного гуманітарного права. Комісія підтвердила свій попередній висновок про те, що «незаконні депортації та переміщення дітей з України російською владою є воєнним злочином.».

Окремим злочином є російська політика мілітаризації українських дітей на тимчасово окупованих територіях, яких Росія дедалі активніше залучає до своїх воєнізованих структур та пропагандистських програм. Зафіксовано також випадки переслідування та затримання українських підлітків на окупованих територіях та в РФ, зокрема за обвинуваченнями у співпраці з українською стороною. Зокрема, зафіксовано факт засудження російським окупаційним режимом трьох українських неповнолітніх за звинуваченням у співпраці зі спецслужбами України. З настанням повнолітнього віку засуджених російська влада вдалася до їх шантажу, змушуючи підписати контракти зі збройними силами рф, фактично погоджуючись на особисту участь у війні проти власної Батьківщини, пропонуючи їм за це скасування судових вироків з реальними термінами позбавлення волі.

За наявними даними, під контролем Росії досі залишаються приблизно 1,6 мільйона українських дітей, а кількість задокументованих випадків їхньої незаконної депортації та примусового переміщення становить понад 20 570 випадків. Україні і партнерам вже вдалося повернути 2133 українські дитини – так, у квітні 2026 року додому повернулися 63 дитини.

Українські діти є найбільш вразливими жертвами російської агресії. Від початку повномасштабного вторгнення Росія вбила 697 українських дітей, ще 2 450 дітей зазнали поранень, зафіксовані також випадки сексуального насильства щодо неповнолітніх. 

Саме тому міжнародна підтримка та тиск на РФ є критично важливими.

Дуже важливою є роль держав, міжнародних організацій та Міжнародної коаліції за повернення українських дітей, які працюють, щоб кожна українська дитина могла повернутися додому, пройти реабілітацію та інтегруватися у безпечне середовище. Важливим є повне виконання резолюції ГА ООН “Повернення українських дітей”, прийнятої у грудні 2025 року. Це не лише гуманітарний обов’язок – це питання справедливості, відповідальності та дотримання основоположних принципів міжнародного права.