Посилання: https://civilmedia.mk/za-osloboduvaneto-na-ukrainskite-tsivilni-zatvorenitsi/

Від самого початку повномасштабної російської агресії проти України, рф веде війну проти цивільного населення, проти людей. Серед її найменш видимих, але найболючіших наслідків – незаконне утримання тисяч українських цивільних, які не брали участі у бойових діях, але були позбавлені свободи лише через свою професію, громадянську позицію, відданість Україні або просто через те, що опинилися заручниками тимчасової російської окуповації – через то, що українці.

З 2014 року на тимчасово окупованих територіях України систематично документуються свавільні затримання, насильницькі зникнення, тортури, сексуальне насильство, незаконні депортації, примусові переміщення, відмова у справедливому судовому розгляді та позбавлення людей права підтримувати зв'язок з рідними та близькими.

Ці злочини не є поодинокими чи випадковими. Вони стали складовою політики залякування населення на тимчасово окупованих територіях. Під переслідування потрапляють місцеві посадовці, журналісти, волонтери, релігійні діячі, освітяни, медики, працівники критичної інфраструктури, представники кримськотатарського народу, ветерани, громадські активісти та звичайні цивільні громадяни.

Людей затримують через проукраїнську позицію, участь у мирних акціях, роботу в українських державних установах, волонтерську діяльність, наявність української символіки або публікації у соціальних мережах. Задокументовано численні випадки, коли цивільних позбавляли свободи без будь-якої очевидної причини – лише тому, що вони опинилися «не в тому місці і не в той час».

Багатьох цивільних затримують без ордерів, без офіційного повідомлення про підстави затримання, без доступу до адвокатів та можливості оскаржити законність позбавлення свободи. Родинам роками не повідомляють місце перебування людини, її правовий статус або навіть інформацію про те, чи вона жива. Людей переводять між місцями утримання на тимчасово окупованих територіях та Російській Федерації без повідомлення близьким, що практично унеможливлює їхній пошук. Саме тому сьогодні ми говоримо не лише про незаконне ув'язнення, а й про насильницькі зникнення людей.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини підтвердило щонайменше 1800 випадків триваючого незаконного утримання цивільних. Водночас українські державні органи та правозахисні організації оцінюють загальну кількість незаконно затриманих цивільних у межах від 10 до 20 тисяч осіб, а кількість людей, доля яких залишається невідомою, є ще більшою. Розрив у цифрах суттєвий – це ще більше підкреслює злочинний намір росіян приховати будь-яку інформацію про людей, які знаходяться у неволі.

Колишні цивільні заручники повідомляють про систематичні побиття, застосування електричного струму, імітацію страт, сексуальне насильство, тривалу ізоляцію, психологічний тиск, недостатнє харчування, ненадання медичної допомоги, утримання в антисанітарних умовах та відмову в контактах із зовнішнім світом. Після звільнення багато хто повертається із тяжкими травмами, хронічними захворюваннями, порушеннями слуху, зору, неврологічними розладами та тяжкими психологічними наслідками катувань.

Усі ці дії грубо порушують міжнародне гуманітарне право, про що зауважується вже п’ятий рік. Женевські конвенції забороняють незаконне позбавлення свободи цивільних осіб, катування, жорстоке поводження, депортацію та насильницьке переміщення цивільного населення. Проте росіяни продовжуть вчиняти злочини, і система міжнародного захисту не спрацьовує.

Одним із показових прикладів системного переслідування цивільного населення є Енергодар – місто-супутник найбільшої атомної електростанції Європи. Після захоплення Запорізької атомної електростанції Росія розпочала масштабний тиск на працівників станції та мешканців міста, намагаючись примусити їх до співпраці з окупаційною адміністрацією.

До окупації на Запорізькій АЕС працювали приблизно 11 тисяч осіб, а в Енергодарі проживали приблизно 55 тисяч мешканців. Після окупації приблизно 80% населення були змушені залишити місто. Тисячі працівників станції відмовилися співпрацювати з окупаційною владою, втратили роботу або були змушені виїхати, тоді як ті, хто залишився, опинилися під постійним тиском і ризиком незаконного переслідування.

За наявними даними, приблизно 2 000 мешканців Енергодара після російської окупації зазнали незаконних затримань або катувань. Станом на квітень 2026 року щонайменше 37 цивільних, серед яких працівники Запорізької АЕС, медики, освітяни та інші мешканці міста, залишалися незаконно ув'язненими або вважаються зниклими безвісти. Частину людей утримують без зв'язку із зовнішнім світом, а проти них використовують сфабриковані обвинувачення у «тероризмі», «шпигунстві» чи «державній зраді».

Це не лише грубе порушення прав людини. Це також створює безпосередню загрозу міжнародній безпеці.

Одним із фундаментальних принципів ядерної безпеки, визначених Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ), є можливість персоналу виконувати свої професійні обов'язки без тиску та примусу. Незаконні затримання, переслідування та витіснення українських фахівців із Запорізької АЕС підривають цей принцип і створюють додаткові ризики для безпечної експлуатації найбільшої атомної електростанції Європи.

Якщо ми не знайдемо ефективного механізму реагування, незаконне утримання цивільних лише ще більше «підбадьорить» державу-агресора РФ використовувати це як ще один інструмент ведення війни.

Саме тому Україна послідовно виступає за посилення міжнародних механізмів захисту цивільних осіб.

Необхідно забезпечити безперешкодний доступ Міжнародного комітету Червоного Хреста до всіх місць утримання українських цивільних і військовополонених, встановити місцеперебування всіх зниклих безвісти, забезпечити їхній зв'язок із родинами та створити дієвий міжнародний механізм повернення незаконно утримуваних цивільних осіб.

Довільне позбавлення свободи, катування, насильницькі зникнення, незаконне переміщення цивільних осіб та імітація судових процесів - це воєнні злочини,  і росіяни мають бути притягнуті до відповідальності.

Сьогодні тисячі незаконно утримуваних українських цивільних мають бути звільнені з російських пазурів неволі.

Повернення людей не має розглядатися як предмет політичного торгу чи обмінів. Це є прямим обов'язком держави-агресора РФ, яка порушила міжнародне право. Справедливий і тривалий мир неможливий без повернення всіх незаконно утримуваних українських цивільних. Захист людської гідності, повага до міжнародного гуманітарного права та невідворотність відповідальності за його порушення мають залишатися основою міжнародного порядку.