«Звертаюсь до вас з проханням про розуміння, тому що я переконаний, що після цього ніхто не залишиться байдужим до цієї людської трагедії і до цього періоду, в якому втрачено навіть найменшу дотичність до того, що означає бути – людиною. Що означає любити і цінувати людське життя.  Життя кожного!  Тому що немає більш-менш цінних людей, немає більш-менш важливих людських життів.  Є добрі і є погані люди.  Взагалі шлях боротьби добра зі злом завжди важчий.  Але те, що відрізняє нас і дає нам сили йти на цьому тернистому шляху, — це тверда воля, віра і надія, що ми винесли уроки з минулого і всіма можливими способами боролися, щоб ці помилки не повторилися в майбутньому.  На жаль, історія повторюється!  Зараз засоби інші, але в принципі мета одна і зовсім не гуманна.  Підкорити Україну і українців усіма можливими способами, а агресор той самий!  Що ще більш нелогічно, ця держава є членом Ради Безпеки, яка є однією із шести органів Організації Об’єднаних Націй і відповідає саме за забезпечення миру та безпеки у всьому світі.

Світу знадобилося 90 років, щоб на рівні урядів чи парламентів багатьох держав демократичного світу визнати, що Голодомор був актом геноциду, а Європейський Парламент лише 23 жовтня 2008 року прийняв Резолюцію про визнання Голодомору злочином проти людство. Цього недостатньо! Злочин або геноцид, треба назвати і прокричати так голосно, щоб його відлуння залишило слід у свідомості та розумі кожного, у совісті та відповідальності кожного, який тягнеться до найціннішого і найдорожчого – до життя! Дітей, жінок, старих і молодих – зокрема заздалегідь спланованих й реалізованих системних способів винищення нації і держави.

Давайте не дамо всьому перетворитися на попіл, ми занадто багато вклали і пожертвували, ми, наші предки, їхні предки.  Давайте не дозволимо злу постукати і в наші двері, тому що так чи інакше це позначається на всьому світі».