«Панове, сідлайте коней. У Франції – Республіка!» - вигукнув на балу у лютому 1848 р. російський імператор Микола І, коли до Петербургу прийшла звістка про повалення французького короля Луї-Філіпа.

Напевно відповідним чином реагував і Президент РФ В.Путін, дізнавшись про розв’язку в Києві, але на противагу попереднику «коней осідлав» миттєво начебто для захисту співвітчизників.

Насправді ж для покарання Євромайдану, який зірвав стратегічний план остаточного втягнення України в геополітичну орбіту Росії з відповідними наслідками для світоустрію.

Ці короткі нотатки однак не про геополітику, про яку так багато пишуть, коментуючи ситуацію, яка склалася навколо України.

Ця - про те, як використовується геополітика для прикриття справжньої ролі Росії в українських подіях. 

Головними для мене серед інших є два поширених Росією твердження: Захід своїм втручанням спровокував кризу в Україні і Росія готова сприяти врегулюванню кризи в Україні.

Чи є рівноцінними можливості впливу Заходу і Росії на розвиток в України. Відповідь, здається, є очевидною, але, як з’ясувалося, не для всіх.

Не маючи наміру входити в деталі, обмежусь лише переліком низки факторів, які свідчать самі за себе.

Отже, кордони України складають 5637,92 км. З них на РФ припадає понад 38% або 2295 км і на Білорусь – 975 км, на чотири країни ЄС – 1391 км.

Україна понад 300 років перебувала у складі Російської імперії та Радянського Союзу.

За цей час внаслідок відповідної національної політики (русифікація, переселення з Росії тощо) зазнала змін етнічна структура населення.

У багатьох сферах економіки - міцні позиції російського капіталу.

Критична залежність української економіки від російських енергоносіїв.

Наявні реальні важелі тиску на українську економіку, що переконливо було продемонстровано під час «примушування» України до відмови від Угоди про асоціацію на користь «майбутнього» в Митному союзі.

Перебування всієї території України під російською інформаційною парасолькою.

Необмежені на той час можливості впливу через своїх високопоставлених агентів впливу в уряді та правоохоронній системі.

Заохочення тодішньої влади до жорсткішого реагування на розвиток ситуації і непоступливості стосовно справедливих вимог протестуючих.   

Росія не визнає себе стороною кризи в Україні, але хіба це не так. Хіба не російські війська окупували Крим і забезпечили потрібний результат на т.зв. «референдумі».

Може не російські спецслужби розкачують ситуацію в Південно-Східній Україні, спираючись на місцевих сепаратистів: щодня Служба безпеки України затримує групи диверсантів і поодиноких агентів, мета яких створення мереж, у т.ч. і шпигунських, здійснення провокацій.

Росія запевнює, що не буде вводити війська в Україну. Це так, але до того моменту як її не попросять про захист «переслідувані» співвітчизники: сценарій «Російської весни» намагаються реалізувати зараз на Донбасі.  

Може зробити це і без запрошення.

Для цього на поблизу східного кордону України сконцентроване стотисячне угрупування російських військ.

Робиться все не для врегулювання кризи, а для її поглиблення.

Британський історик Норман Девіс, автор всесвітньовідомого історичного дослідження «Європа», писав у середині 90-х років минулого століття про те, що «Дехто в Москві закликає знову завойовувати російське близьке закордоння… Рано чи пізно Росія буде змушена вибирати між новомодною демократією і задавненим  імперіалізмом».      

 От така геополітика.

 

 

 

електронна газета "Novatv.mk",