Коли наприкінці листопада минулого року в Києві починався Євромайдан, навряд б чи хтось міг передбачити, що всього через чотири місяці Україна втратить Крим, а світ може опинитися на межі глобального протистояння.
Майдан – це нова українська політична традиція, яка має однак історичні корені. Європа пам’ятає мирний «помаранчевий» Майдан 2004 року. Тепер вона знає, що Майдан може бути кольору крові.
Протестні настрої в українському суспільстві стали накопичуватися невдовзі після обрання Президентом України В.Януковича, оскільки нова влада, прагнучи забезпечити собі «вічне» панування, пішла шляхом встановлення тотального контролю над усіма сферами громадського життя.
З цієї метою, шляхом правових маніпуляцій В.Янукович зосередив у своїх руках необмежену владу.
Корупція в країні досягла небачених масштабів. Ударними темпами відбувалося збагачення самого президента (за деякими оцінками – 37 млрд. дол. США за три роки) і членів його сім’ї та найближчого оточення. Справжні розміри цього злочину відкрилися лише перемоги Майдану.
Діяльність всієї правоохоронної системи головним чином була спрямована не на захист прав і свобод громадян, а на переслідування опозиції і всіх невдоволених.
Зміцнювалися силові структури. У такий спосіб влада готувалася до президентських виборів у 2015 р., оскільки шанси її були непевними.
Про це мають знати і пам’ятати всі, хто вважає народний протест в Україні інспірованим ззовні.
Про новий Майдан соціологи попереджували ще задовго до його появи. При цьому наголошувалося, що він не буде мирним.
Багато хто не вірив у те, що народ знову підніметься як у 2004 р. – надто сильними у суспільстві були розчарування від президентства В.Ющенка.
Починався Майдан, однак, мирно: 21 листопада 2013 р. вийшла студентська молодь на знак протесту проти рішення Уряду призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
В ніч з 29 на 30 листопада підрозділи міліції спеціального призначення «Беркут» по-звірячому розігнали людей на Майдані, що викликало тримісячне протистояння в центрі Києва, яке завершилося кривавою бойнею 18-20 лютого 2014 р. і втечею В.Януковича із столиці 21 лютого.
Події на Майдані постійно в центрі уваги міжнародної спільноти і попри те з «легкої руки» російської пропаганди ще й досі дехто вірить (щонайменше більшість громадян Росії), що в Україні переміг фашизм і неонацизм, переслідується російськомовне населення.
І це при тому, що Київ переважно російськомовне місто і якби було так, як намагаються переконати, то «націоналістичний» майдан не протримався б і кількох днів.
Значить правда в іншому – на Майдані стояли люди різних політичних поглядів та професій і гинули так само люди різних політичних поглядів і професій.
Перемогли на Майдані не фашисти і неонацисти, як би комусь не хотілося подати це у такий спосіб, а громадянське суспільство.
За весь час незалежності в Україні не було переслідувань за етнічною та мовною ознакою.
Прикрий поспіх із скасуванням законів, прийнятих з порушеннями попередньою владою, дав, на жаль, привід російський стороні кричати на весь світ про переслідування співвітчизників в Україні і ввести війська в Крим, 90% середніх шкіл – російські.
Йдеться про закон України «Про засади державної мовної політики». Ця помилка була швидко виправлена: в.о. Президента України не підписав відповідну постанову.
27 березня перед голосуванням на Генеральній Асамблеї ООН проекту резолюції «Про територіальну цілісність України» Постійний представник РФ при ООН В.Чуркін вкотре вперто наполягав на тому, що в Україні скасовували офіційну російську мову, хоча такого статусу в неї ніколи не було.
У Законі ж російська мова підпадає під категорію «регіональні мови або мови національних меншин».
От така дрібниця, а як відомо диявол ховається в дрібницях…
Резолюцією, яку підтримало 100 країн при 11 «проти» і 58 утримавшихся, головний політичний і найбільш представницький орган ООН підтвердив свою відданість суверенітету, політичній незалежності, єдності та територіальній цілісності України згідно з її міжнародно-визнаними кордонами.
Генасамблея закликала до недопущення визнання будь-яких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополь на підставі незаконного референдуму.
Російській Федерації було передано чіткий сигнал про неприпустимість дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності та територіальної цілісності України, включно з будь-якими спробами змінити кордони нашої держави шляхом погрози силою або її застосування чи іншими незаконними способами.
Такі спроби не припиняються. Йдеться насамперед про застосування кримського досвіду у Південно-Східній Україні шляхом розхитування ситуації і створення критичної сепаратистської маси у цьому регіоні з одночасним тиском загрозою військового втручання.
З іншого боку Росія наполягає на переговорах з питань перетворення України на федерацію з двома державними мовами, визнання результатів референдуму в Криму тощо.
Як зазначило МЗС України, зміст та ультимативність такої позиції підтверджують, що Російська Федерація керується логікою агресора. Її пропозиції сповнені зневаги до міжнародного права та безпосередньо суперечать закріпленому в ст. 2 Статуту ООН принципу невтручання у внутрішні справи.
Згідно з цим принципом, кожна держава самостійно визначає форму правління, державного устрою, політичного режиму.
Україна переживає нелегкі часи, але ми віримо у свої сили та міжнародну солідарність.